Олександр АНДРУЩЕНКО: Код вічності
29 жовтня 2023 17:50
Іду дорогою життя, впираюсь на ковіньку.
Дух ще міцний, та сили вже не ті.
Несу в душі досить легку своїх здобутків скриньку,
Бо не дістався ще кінцевої мети.
А чи мета була, чи є, чи, хоч колись, та буде?
Шлях йде та йде, хоч є вона, хоч ні.
Протягся безкінечний ланцюжок зі свят та будень
Крізь сонячні пісні й жахи нічні.
Оркестр зірок симфонію фантазій грає в небі,
Код вічності малює мудрий час.
В меті кінцевій він не пропонує нам потреби,
Допоки вогник світлих мрій не згас.
Здається іноді мені: замкнулось коло часу.
Його не розірве вже аніхто.
Десь тільки для спокус людей знайдуть нову прикрасу,
Щоб далі рухав світ бажань мотор.
І хочеться ковіньку ту відкинути подалі,
І розірвати навпіл те кільце,
І рухатись невтомно по новій життя спіралі,
Під Всесвіту вітри підставити лице.
Тоді і з’явиться краса-мета на небосхилі,
Ота, за котру варто жертвувати всім,
Долати без страхів зустрічні океанські хвилі
І стати гідним задля будь-яких часів.