Олександр АНДРУЩЕНКО: Підстрелений птах

Все менше залишається надій.

І все частіше пульс важкий тривоги.

Протер судини серця він до дір

Допоки вів з терпінням діалоги. 

Не змінюється значення дощів.

Змивають бруд вони з очей і вікон.

І все, що вітер злий напорошив,

Зникає з дум, наче стара помилка. 

Попереду і дощ, і град, і сніг,

Снаряди, бомби, кулі, кулі, кулі.

Роки минули. Хто ж до цього звик?

В души гуде і досі мирний вулик. 

Твій поцілунок в пам’яті, як сон.

То він сухий, то солодко-вологий.

І серця два, що б’ються в унісон,

І дві тополі срібних край дороги. 

Там тільки ти і я. І з нами світ.

І ще немає ні боїв, ні смерті.

Ще можна усміхнутися «Привіт!»

Про нецікаве спогад просто стерти. 

І далі йти. А зараз? Ні, не так.

Ми увійшли в часи людських трагедій.

У полі кров зачервоніла, а не мак.

І гине птах, підстрелений на злеті.