Олександр АНДРУЩЕНКО: Біла хмара мовчання

Поетичним рядком 

Коли ти мовчки дивишся на мене
І ледь не плачеш, ніби це востаннє,
І в погляді твоєму є таємне,
А також дивовижне і примарне,

Стаю щасливим я, як у дитинстві,
Коли на мене так дивилась мати
Очима, що, як зорі, променисті,
Як діаманти в тисячі каратів.

Я зберегти бажаю світлу тишу,
Щоб тільки подихи твої були відчутні.
Як вітерець легкий, я почуття колишу
І поринаю в їх чудову сутність.

Ми не промовили сьогодні ані слова,
Але, здається нам, розповіли багато,
Бо і мовчання наше - щира мова,
То душ людських до неба вічна плата.

Дивлюсь на тебе, ранішню, примарну.
Чи ти це поряд, чи крилатий янгол
Несе мовчання білу-білу хмару
Таким щасливим мальовничим ранком?