Олександр Андрущенко: Повернення забутих відчуттів

Поетичним рядком

Весна минає. Йде провулком тиша,

Чи то сріблясті тіні від птахів,

Для котрих промінь - долі сутність вища -

Шукає квіти посеред дахів.

Повітря світле, все наскрізь прозоре.

Ніде ані туману, ані хмар.

І сонечко пливе блакитним морем,

Днів і ночей гортає календар.

Минає все. І промені, і Всесвіт.

Думки минають, як торішній сніг.

А з ними мрії, напрочуд рожеві,

Поволі уповільнюють свій біг.

Стає життя малюнок каламутним.

Збирається туман вдалечині,

Вкриває в горах ніжні квіти рути.

Незрозуміло, чи шуткує він, чи ні.

Щось таємниче трепотить в повітрі,

Якісь невідомі почуття

Хитаються в душі, як яблунь віти,

Як мрій забутих дивні здобуття.

В такі хвилини спокою і тиші

Життю радіє серце просто так

І повертає відчуття колишні,

Давно вже втрачені, і невідомо, як.