Олександр АНДРУЩЕНКО: Караван тіней

Поетичним рядком

Забуті, непригадані і зниклі

Думки, обличчя, души і слова

Років минулих кидають свій виклик.

Йде тіней нескінченний караван.

Надія є в новий світ зазирнути

Очима, що живуть ще тут, людей,

На себе взяти частку той отрути,

Яка зникає у річках ідей.  

І порадіти, і посумувати,

Поміркувати про складні часи.

Переконатися: ще квітнуть біля хати

Троянди тої, справжньої краси.

Ледь доторкнутись до чуттів сучасних

Так хочеться їм крилами спокус!

Але для нас це ніби не на часі.

Прихильники ми зовсім інших муз.

Блукають поряд напівзниклі тіні.

Напівпрозорі. Дивимось крізь них.

Вони у чомусь перед нами винні,

Як винен світ, що був колись і зник.