Олександр АНДРУЩЕНКО: Мінорна фантазія

Поетичним рядком

Увечері гуде віолончель.
Тихесенько. Щось про джмеля улітку.
Їй дівчина підставила плече.
А джміль цілує ружі ніжну квітку.

Десь за вікном осінній вітерець
Зриває у садочку жовте листя -
Працює над картиною митець
Просвітленого променем обійстя.

Як тішить світ тональність фа-мінор!
Під музику танцюють з вітром віти.
Співає айстр червоних млосно хор,
Випрошуючи сонце ще погріти.

Це лише мить? Чи так було завжди?
Рожевий сум тече ніби нізвідки.
Віолончель, напевно, ворожить,
Збираючи своїх тріумфів свідків.

Летять мінорні ноти в небеса,
І хмара понад садом затремтіла.
Сплетіння звуків чарівна краса
Дарує почуттям прозорі крила.

Віолончель гуде жовтневий гімн.
І на душі і радісно, і сумно,
Неначе час пробачив нам борги.
…А дівчина веде смичок по струнах.