Олександр АНДРУЩЕНКО: Портрет на склі

Поетичною строкою 

Жовтневий жовтий дощ.

Він начебто сказився.

Йде по бруківці площ,

По храмових дзвіницях.

І заглядає він

Блакитними очима:

Чи б’ється ще в крові

Кохання невловимо?

У відповідь дощу

Що я сказати мушу?

Ні, шторм надій не вщух

І ще лякає душу.

Чекаю довго вже,

Коли він вгомониться.

На кшталт малих пожеж

Дерев жовтіють лиця.

А поряд ще одне,

Що квіткою біліло,

І ніжне, і сумне,

І серцю дуже миле.

І серед всіх облич

Нема для мене ліпше.

Бажаю віч-на-віч

Його зустріти лише.

Жовтневий дощ іде.

Ну що мені робити?

Малюють твій портрет

На склі змокрілі віти.