Олександр АНДРУЩЕНКО: Нічний потяг

Поетичним рядком

Ти їдеш в ніч. Що треба говорити,
Не знаю. Як би знав, то промовчав
Усе одне. Хитає вітер віти.
Ліхтар жовтіє, наче в чашці чай.

І твої губи вже не так гарячі.
Ти дивишся крізь мене в таїну,
Ніби не тут ти, там вже десь. Неначе
Вслуховуєшся в іншу тишину.

І я дивлюсь в пітьму крізь твої очі,
В прозорий край печалі і надій.
Осіннє листя шепотить пророче,
Що хтось вже опинивсь на самоті,

Що коли-небудь хтось згадає вечір,
Останній погляд в ту останню мить,
У передбаченні відтінків холоднечі,
Коли здається сірою очей блакить.

Ти їдеш в ніч. Залишив потяг місто.
Вже вдалині червоний вогник згас.
І сяє в небі зіронька сріблиста,
Що намагається хоч якось втішить нас.